Зоя Темнохудова: «Сучасні жінки з легкістю розіб’ють «скляну стелю» у політиці»

Інтерв’ю з адвокатесою

«Не можу повірити, що ми з вами пробили найбільшу на сьогодні тріщину в цій скляній стелі… І якщо тут є дівчата, які не спали, щоб подивитися пряму трансляцію, то знайте: я можу стати наступною жінкою-президентом, але одна з вас — на черзі». Ці слова Гілларі Клінтон сказала в липні 2016 року, коли стала кандидатом на пост президента США від Демократичної партії. В результаті їй так і не вдалося пробити цю стелю, але Клінтон не випадково вибрала місце для виборчої ночі. Конференц-центр Джевітса має найбільший скляний дах в Нью-Йорку і був би ідеальним місцем для святкування перемоги на виборах першої в історії США жінки-президента. Однак поразка Клінтон швидше суперечить загальносвітовій тенденції, тому що за минулі 10 років кількість жінок, обраних на керівні посади в світі, зросла вдвічі.

Зоя Темнохудова: «Сучасні жінки з легкістю розіб’ють «скляну стелю» у політиці»
Тому сьогодні, коли говорять про неможливість домогтися успіху для жінки-політика, частіше вже говорять не про «скляну стелю», а про «липку підлогу», маючи на увазі, що зараз від успіху в політиціі жінку більше стримують внутрішні чинники, ніж зовнішні. Про роль сучасної жінки в політиці, ми поговорили з відомим адвокатом Закарпаття, помічницею народного депутата Віктора Медведчука Зоєю Темнохудовою.

— Кажуть, що якщо жінка вривається в так званий закритий чоловічий клуб, який диктує глобальну політику, то світ перевертається з ніг на голову. Ви згодні з цим?

— Не зовсім. Хоча я розумію, про що ви говорите. Адже в нашому суспільстві ще дуже сильні деякі стереотипи. Наприклад, хтось із політологів всерйоз міркує про те, що чоловіки — з Марсу, а жінки — з Венери, а тому в політиці ніколи не зможуть зрозуміти один одного. Сьогодні, з поширенням таких понять, як «толерантність», «емансипація» і «рівноправність», багато жінок в кар’єрі і в житті навіть приходять до того, щоб уподібнитися чоловікам, пригнічуючи в собі все «жіноче», що в них є. Емоції на людях, флірт з колегою або ж материнська турбота про підлеглих в бізнесі вже давно вважається непрофесійною поведінкою. А що ж в політиці? Тут все ще складніше. Жіноче лідерство в політиці стає сенсацією, аномалією, а значить, критики стежать за ними ще пильніше, чекаючи на найменші політичні промахи, щоб пов’язати їх напряму з тим, що лідер носить спідницю. В результаті багато політичних діячок намагаються не лізти «зі своїм статутом» і «грають» за усталеними правилами. При цьому все ж зрідка найупевненіші в собі дами вдаються до деяких типових жіночих хитрощів. І саме вони і надають поточній політичній ситуації якісно новий імпульс.

На мій погляд, одним з перших стереотипних кліше, яким давно пора зайняти місце на звалищі історії, має стати думка, що жінкам в політиці робити нічого. Чоловіки вважають, що слабка стать повинна сидіти вдома і ростити дітей. Великі ж звершення треба залишити другій половині — сильнішій. Проте історія регулярно спростовує цю тезу. В світі вже десятки років регулярно до влади приходять жінки, суттєво впливаючи на долі своїх держав.

— Очевидно, що впливати на долі держав можна перш за все зі стін парламенту. Ви знаєте, що Верховна Рада нинішнього скликання увірвалася в топ-10 країн з найбільшим відсотком жінок-депутатів?

— І це в принципі дуже позитивна тенденція. Згідно з Конституцією України, рівність прав жінок і чоловіків забезпечується, зокрема, наданням рівних можливостей у громадсько-політичній діяльності. При цьому, за даними звіту Всесвітнього економічного форуму, Україна, навіть не дивлячись на вказаний вами факт, все ще займає лише 59-е місце (з 153) в рейтингу гендерної рівності, а в галузі політичних можливостей для жінок — 83-е місце. Тому український парламент ще далекий від гендерної збалансованості, але тенденція обнадійлива. Якщо в першому скликанні було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), то в нинішньому скликанні — 20,6% (87 з 423 нардепів). У другому скликанні Ради жінки становили 4,1% всього складу (18 з 436 депутатів), в третьому — 8% (38 з 477), в четвертому — 5,5% (28 з 509), в п’ятому — 8,7% (42 з 483), в шостому — 7,8% (42 з 541), в сьомому — 9,6% (46 з 478), у восьмому — 12% (56 з 468). Однак вперше жінки в керівництві парламенту з’явилися тільки у восьмому скликанні. Спочатку Оксана Сироїд зайняла пост заступника спікера, потім Ірина Геращенко стала першим віце-спікером. У нинішньому скликанні Ради єдина жінка в президії — заступник спікера Олена Кондратюк.

Зазначу також, що в новому Виборчому кодексі прописані гендерні квоти на рівні 40%: в кожній п’ятірці виборчого списку повинні бути як чоловіки, так і жінки. Тому гендерна ситуація в наступних скликаннях Ради повинна покращитися.

В цілому ж, нагадаю, що вся друга половина 20 століття характеризується проривом жінок у вищі ешелони влади. Це в основному характерно для Західної Європи, Південно-Східної Азії, Латинської Америки (Карасон Акіно в Індонезії, Бенадір Пхут в Пакистані, Маргарет Тетчер у Великій Британії). Останні 20 років жінок в політиці все більше і більше, причому на самих провідних посадах. Це не тільки глави держав — наприклад, Тереза ​​Мей (прем’єр-міністр Великобританії), Ангела Меркель (канцлер Німеччини), це і міністри оборони в скандинавських країнах, в Іспанії. І в парламентах багатьох західних країн більше 30 відсотків жінок, а в країнах Скандинавії доходить до половини.

— На ваш погляд, а скільки має бути жінок в парламенті?

— Я, безумовно, маю свій погляд на цю ситуацію. Але є ж і статистика ООН, згідно з якою, якщо в парламенті менше 20 відсотків жінок — то в країні не вирішуються проблеми дітей, якщо менше 30 відсотків — не вирішуються проблеми самих жінок. Так, в таких країнах, як США, Бразилія, Великобританія, Франція, Туніс, Кенія, Індія, Японія, Таїланд і Австралія, жінки складають до 10% парламентарів. Наступна велика група країн — це країни, де представництво жінок в парламентах складає від 10 до 20%. У їх числі Канада, Іспанія, Італія, Польща, Нова Зеландія. У групі, що складається з 6 країн, жінки в парламенті складають від 20 до 30%. Це Україна, Китай, Ісландія, Нідерланди, Австрія і Німеччина. Нарешті, до останньої групи, де 30-50% жінок в парламенті, відносяться Швеція, Фінляндія, Норвегія, Данія, Куба і Гвінея.

Парламенти, де жінок більше 40%, частіше приймають рішення, які сприяють інклюзивності, подоланню бідності, мінімізації екологічних ризиків і «якісному» економічному зростанню. Найяскравіші приклади — парламенти Фінляндії (47%), Норвегії (41,4%) і Швеції (43,6%).

Правда, в цьому питанні існує ще один аспект — в деяких країнах, які переживають непрості суспільні процеси та конфлікти, відсоток жінок в органах представницької влади також досить високий, (приклад Руанди, Болівії, Нікарагуа). До слова, це пов’язано з бажанням суспільства знизити градус напруги.

Якщо спуститися з національного рівня на місцевий, ситуація може здатися не настільки сумною. За підсумками місцевих виборів 2015 року в обласних радах жінок-депутатів 18%, а в міських — трохи більше 24%. Є прогнози, що за підсумками майбутніх місцевих виборів цей відсоток зросте ще на пару пунктів.

— Виходить, позитивні зміни починаються «знизу»?

— Як то кажуть, не все так однозначно. Просто партії вважають за краще «віддавати» жінкам-кандидатам менш престижні місця. Загальна закономірність така: там, де, мова йде про «ресурсні» посади, прийнято апелювати до політичної доцільності (що б це не означало). Там, де місце «не прогодує» — можна зіграти за правилами.

— Ймовірно, жінкам в політиці доведеться чимось жертвувати на особистому фронті. Або це помилкова думка?

— Абсолютно помилкова. На підставі даних дослідження компанії PWC портрет сучасної жінки-лідера виглядає так. Це жінка 37,5 років, яка виховує одну дитину і володіє значним професійним досвідом (61% з них займають керівну посаду більше 5 років). Вона добре освічена: 40% опитаних жінок мають дві або більше вищих освіти, а 9% — ступінь МВА або вчений ступінь. При цьому, працюючи, жінка не забуває про сім’ю і знаходить час для хобі. До 78% опитаних віддають перевагу активним видам дозвілля. Ділові жінки присвячують вільний час в основному спорту та фітнесу (20%), подорожам (14%) і танцям (8%). Більшість опитаних жінок (58%) не збираються зупинятися на досягнутому і прагнуть до подальшого кар’єрного росту.

— Прокоментуйте з точки зору адвоката: жінкам вигідніша виборча система з відкритими списками?

— Не факт, адже їм доведеться змагатися не тільки за голоси виборців, а й за партійний рейтинг. До речі, є і така закономірність: якщо партія виступає проти певних груп населення і схильна в своїй діяльності до дискримінації, кількість жінок в її рядах буде зменшуватися. Правий розворот до консерватизму і «традиційних цінностей» актуалізує громадські упередження: мовляв, політика — не жіноча справа. Якщо жінка — це перш за все «хранителька вогнища», значить, перехід в «чоловічу» сферу автоматично перетворює її в «погану» матір, дружину, господиню… Навіть потрапивши у владу, жінки стикаються з нібито «традиційним» поділом на hard і soft політику. Грубо кажучи, оборонка, інфраструктура і економіка — чоловікам. Освіта, медицина і (можливо) соціалка — жінкам.

Плюс горезвісна «скляна стеля». Як би там не було, але в 21 столітті зробити топ-кар’єру в політиці нашим жінкам набагато складніше, ніж чоловікам. Тим часом, як свідчать деякі міжнародні дослідження, саме жінки здатні привнести в публічну політику унікальні якості, які в підсумку зіграють роль «запобіжників» від хворих перекосів. Наприклад, жінки на 20% частіше, ніж чоловіки, вкладають ресурси в майбутнє — головним чином, освіту і здоров’я дітей. В силу подвійного навантаження (робота плюс домашні обов’язки) і, як наслідок, звички економити час, вони більш схильні до сталого розвитку, а не досягнення швидких результатів. Іншими словами, шукають системні відповіді на виклики, а не «рубають з плеча».

Так, перша леді, а також талановитий політичний діяч Філіппін Імельда Маркос, отримала від журналістів прізвисько «сталевий метелик»: за сліпучу красу і здатність зберігати холодний розум в найнесподіваніших політичних ситуаціях. У розпал холодної війни в якості спеціального представника президента Імельда встигла зробити десятки дипломатичних місій і вибудувати непогані відносини з представниками як комуністичних, так і капіталістичних держав. Більш того, саме вона зуміла переконати лівійського лідера Муамара Каддафі виступити посередником між урядом Філіппін і ісламськими сепаратистами. Пізніше Імельда натякала на те, що вона просто сподобалася лівійському лідеру.

Санна Марін — третя жінка-прем’єр в історії Фінляндії. А в її уряді 12 з 19 міністрів — жінки. Це другий показник в світі після Іспанії. Урядова коаліція, яку очолює Марін, крім соціал-демократів, полягає ще з чотирьох партій. Їх лідери теж жінки — і трьом з чотирьох менше 40 років. Майже половина депутатів парламенту Фінляндії, 47% — також жіночої статі. Екс-прем’єр країни Олександр Стубб навіть написав з цього приводу в твіттері: «Моя партія зараз не в уряді, але я радий, що лідерами п’яти партій, які перебувають при владі, є жінки. Це показує, що Фінляндія — сучасна і прогресивна країна. Більшість в моєму уряді також складали жінки. Коли-небудь стать не матиме значення при владі. А поки вони — першопрохідці». Досягнення в економіці і соціальній сфері Фінляндії за останні кілька років доводять, що таке гендерне співвідношення — правильне і приносить свої результати. Фінляндія — четверта в світі в рейтингу Gender Gap Index, який вимірює ситуацію з рівністю статей в різних країнах (для порівняння, Україна — 65-а). Заробітні плати жінок і чоловіків в Фінляндії майже не відрізняються — країна на сьомому місці в світі за цим показником. Жінки можуть поєднувати материнство з роботою завдяки щедрій соціальній допомозі, зокрема, можливості батькові брати оплачувану декретну відпустку. Саме тому прем’єр, яка є мамою дворічної дитини, у Фінляндії не виглядає незвично. А фінська система шкільної освіти стабільно займає перше або друге місця в світових рейтингах.

— А що ви скажете про свою професію? Робота адвокатом — це плюс чи мінус для жінки, яка вирішила частину свого життя присвятити політиці?

— Безумовно, знання законів, законодавчої техніки — дуже важливі для політика будь-якого рангу, і якщо чесно, на будь-якому гендерному рівні. Тому можна вести мову не про те, чи вигідно жінці бути юристом, щоб стати політиком, а чи має взагалі ця професія особливі політичні преференції. Відповідаючи на це питання, скажу коротко — так, юристи в парламенті потрібні. Але національна особливість нашої політики полягає дещо в іншому. Адже відомих і креативних юристів у владі у нас завжди було достатньо — але при цьому завжди не вистачало видатних і чесних управлінців. Можливо, збільшення числа жінок в українській політиці змінить і цю тенденцію теж.

— І всеж. Політика, як відомо, вимагає витривалості, вміння діяти жорстко і безкомпромісно. Чи повинні жінки-політики володіти цими суто чоловічими рисами характеру?

— Жорсткість, безкомпромісність і витривалість — риси, які в рівній мірі властиві і жінкам, і чоловікам, але реалізуються вони по-різному. Жінки реалізують їх дуже непомітно, буденно. Чоловіки ж схильні розігрувати справжні «драми мужності» і не проти «зняти вершки» зі своєю сміливістю і непохитністю в екстремальних видах спорту або «конфліктних» професіях. Мені здається, політична історія вже розвіяла міф про необхідність бути більш «чоловічними» для жінок-політиків. Політична активність передбачає в першу чергу вміння органічно влитися в обстановку і діяти, правильно поєднуючи прагматизм та інтуїцію. Ні тим, ні іншим Бог жінок не обділив. Власне кажучи, ці якості і складають так звану «фемінність». Хоча, звичайно, жінкам, які прийняли близько до серця «глянцево-журнальний» варіант, для яких характерні такі риси, як поступливість, потурання власним слабкостям, зацикленість на любові, в політиці робити нічого.

— І на останок. В історії виборів України вже не один раз були спроби створити чисто «жіночі» партії. Але кожен раз вони зазнавали невдачі. Чому?

— Я можу назвати цілий комплекс взаємопов’язаних причин. Це чотири «відсутності» — продуманої програми дій, вивіреної передвиборної стратегії, достатньої фінансової бази і харизматичних особистостей в керівництві партії. І одну «наявність» — невіра виборців у здатність жінок-політиків принести реальну користь. Але все це можна виправити. Історичний час працює на гендерну рівність в суспільстві і паритетну демократію в органах влади. А жінки, як відомо, швидко вчаться.

Розмовляв Іван Правдин