XVII З’їзд суддів: «Монолітність» vs. Демократичність (День перший)

Перефразовуючи відомий вислів Наполеона, державу, яка не хоче годувати власних суддів, незабаром судитиме хтось чужий. І хоча це ще й не результат перманентних судових реформ в державі, але не такий вже й жарт. Бо підмінити, або «направити» в правильне русло правосуддя вже давно намагаються різного роду активісти. Політики весь час вигадують нові механізми та методи як відправлення правосуддя (мова йде й про так званих мирових суддів в тому числі), так і оцінювання\атестації\конкурсування нині діючих служителів Феміди.

І весь парадокс цієї ситуації полягає в тому, що насправді ані перші, ані другі так і не знають, а чим насправді живе суддівське середовище? Не знає цього і простий народ, але інтуїтивно він все одно мудріший за владу, бо принаймні довіряє власним очам, а не чужому голосу. Це ми зараз до того, що більшість активних прихильників реформування всього й вся в судовій системі пояснюють своє прагнення до змін начебто недовірою громадянського суспільства до суддів.

Тільки правда в тому, що рейтинги цієї довіри зазвичай складаються з точкових опитувань людей, які в судах ніколи не були, проте сформували свою думку виключно під впливом заяв депутатів (як приклад) або гучних заголовків чи ефірів в ЗМІ. Натомість, майже всі опитування, які проводились серед учасників судових засідань, показували стабільно високий рівень тієї самої довіри населення до власної Феміди. Ми спеціально не наводимо статистичних показників і прикладів таких рейтингів, бо «ті, хто в темі», й так про це знають, а для усіх інших це не буде нічим, як черговим способом маніпулювання суспільною думкою. Проте головне полягає в іншому: судді – це не «люди в чорному», які спустились до нас з іншої планети, а такі ж представники громадянського суспільства як, наприклад, і ті ж самі члени сумнозвісної ГРД. Чому сумнозвісної? Бо треба було чути тихий рик раненого звіра, коли з трибуни З’їзду така собі Галина Чижик у своїй звичайній манері легко і безапеляційно заявила про «негідних» суддів (добре, ще хоч «негідниками» не обізвала). Це, звичайно, дуже класно як з точки зору прозорості та відкритості судової влади, але ж і витирати ноги об суддівську мантію прямо на очах у суддів з усієї країни теж не личить здоровому суспільству.

XVII З’їзд суддів: «Монолітність» vs. Демократичність (День перший)

То чи ж варто закидати тим усім служителям Феміди, які й досі залишаються на сторожі Закону і Справедливості в державі, що вони мимоволі наростили собі броню інформаційної протидії? І чи настільки вже поганим є приклад «монолітності» (такий знайомий нам за висловами голови Ради адвокатів Закарпатської області Олексія Фазекоша) судової влади, коли вони голосують не задля рейтингів чи в угоду певним особам, а так – як вирішили, домовились і утвердились самі?

До речі, сам О.Фазекош як голова Правління Асоціації захисту прав правників результати першого дня З’їзду тільки вітав, у своїх перших враженнях наголосивши як на необхідності судової реформи, так і обережності в її проведенні.

Бо й справді, однозначної відповіді на питання «а чи потрібна судова реформа» немає, бо будь-яка система має бути й непохитною, і гнучкою водночас. Питання лише в балансі. І на щастя для українського народу, такий баланс судова влада поки не лише шукає, але й час від часу застосовує. І доказом цього стало вчорашнє голосування делегатів З’їзду суддів України, коли за його підсумками у першому турі суддею КС була обрана суддя ВСС у відставці, к.ю.н. Галина Юровська.

XVII З’їзд суддів: «Монолітність» vs. Демократичність (День перший)

Реакція самих суддів: приємний шок, бо ось лише декілька коментарів з соцмереж:
— Пані Галина дуже достойна! Неймовірно позитивна енергетика та величезний досвід! Сподіваюсь, з її появою в Конституційному суді України справи підуть на краще!
— Радість і здивування, бо справді позитивна і мудра людина! Вже не вірила, що таких обирають…
— От наперекір всім, хто звинувачував делегатів з’їзду суддів у затвердженні заздалегідь погоджених кандидатів. Делегати зробили свій усвідомлений вибір і з першого разу обрали найдостойнішого — з чим її щиро вітаю!